Є певні дискусії щодо першої письмової згадки про Вижву. Одні вчені вважають, що перша писемна згадка про селище Вишега, вона ж Вижва, датується червнем 1099 року. Жили тут люди і раніше, про що свідчать археологічні знахідки доби бронзи, та знайдено поселення часів Київської Русі.
Інші вчені вважають, що перша згадка про Вижву датується початком XVI ст. Про історію селища розповідають експозиції краєзнавчого музею, де зберігається цінний матеріал з історії, культури та археології краю. В музеї зберігаються документи про те, як у свій час землями володіли литовські князі Сангушки, князь Курбський, польська королева Бона Сфорца (перша половина – середина XVI ст.), розповідається про тяжке життя поліських селян, які займались в основному землеробством та ремісництвом.
Стара Вижівка входила до складу Вижівського маєтку (разом з містечком Вижва та селами Брідки, Мельники, Рудка) в другій половині XVIII – середині ХІХ ст. Починаючи з 1739 р. ковельським староством, куди входив і вижівський маєток, володів князь Димитр Іполіт Яблоновський. За «Гербівником» А. Бонецького, він отримав його від батьків першої дружини Катерини Шембек в 1739 р. Після смерті першої дружини Д. Яблоновський одружився вдруге з Юзефою Мичельскою, яка після смерті в 1788 р. Д. Яблоновського утримувала прибутки від вижівського маєтку. Станом на 1798 р. прибутки з містечка та сіл і надалі отримувала княгиня Юзефа Яблоновська, вдова Д. Яблоновського (1706-1788 рр.). Містечко належало князеві, пізніше – княгині, але міщани залишалися особисто вільними. Доходи із сіл Брідки, Мельники, Рудка, Стара Вижівка у 80-х роках XVIII ст. складалися з таких основних елементів: панщина (тягла або піша), чинш, оренда корчми (могла бути з млином), толока, перевезення зерна до р. Буг, данина (медом, хмелем, пряжею). Лише від села Стара Вижівка доходи отримувалися по усіх цих категоріях, від інших сіл – тільки за деякими.
Наприкінці XVIII ст. в результаті поділів Польщі Волинь увійшла до складу Російської імперії. Становище мешканців краю переважно залишилося без змін. У 1847 р. було проведено інвентарну реформу на Волині, що вплинуло і на становище селян Старої Вижівки. За люстрацією маєтка у 1849–1858 рр. Стара Вижівка (тоді село) продовжувало бути частиною вижівського маєтку (з містечком Вижва, селами Брідки, Рудка, Чевель, Мельники). Перевірку проводив люстратор 3-го округу Волинської губернії Згорський. Його переписка з губернським люстратором Шумовим дає підстави стверджувати про чисельні зловживання з боку орендатора помістя, а також незнання селян своїх прав та невміння боротися за них. Зокрема, Шумов відмітив, що селяни обкладені платежем за пасовища, хоча користування ними повинно було бути безплатним. За відомостями від 28 вересеня 1858 р., в маєтку (разом з селами) було 216 селянських господарств: 114 – тяглих, 85 – напівтяглих (або піших), 1 – городників, 1 – бобилів (829 чоловіків та 800 жінок (разом 1629 повнолітніх людей)); а також 2 господарства однодворців (1 – городників, 1 – бобилів (2 чоловіки і 2 жінки)); 13 господарств відставних солдат (5 чоловіків, 8 жінок). Таким чином, населення сіл Стара Вижва, Брідки, Рудка, Чевель, Мельники становило разом близько 1630 людей. Селяни та міщани маєтку вживали менше алкоголю, ніж в середньому по Волинській губернії в цей час. Загалом по Волині одна корчма чи шинок припадали на 230 селян та міщан. У Вижівському маєтку цей показник був удвічі меншим: на одну корчму припадало 462 селянина та міщанина, що може свідчити про нижчий рівень вживання алкоголю, ніж загалом по губернії.
Вперше район як адміністративна одиниця був утворений 17 січня 1940 року із центром у с. Седлище і носив назву Седлищенський, а 7 червня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР його перейменовано в Старовижівський район з центром у місті Стара Вижівка.
17 січня 2016 року у Старій Вижівці митрополит Луцький і Волинський Михаїл звершив чин освячення новозбудованого храму.
